Я, братан, решил рассказать вам свою охуенную историю, которая случилась совсем недавно. Так вот, я наркоманчик, гопник, посмешище общества, но чёрт возьми, этот мир нас сгубил, а не мы его.
Братишка, это была обычная пиздатая пятница, когда я, на расслабоне, решил попробовать шишки марихуаны. Давно уже осознал, что мир нарукоманен, поэтому решил себе не отказывать. Заебись решил, что найду клад, который, как мне казалось, лежит где-то в лесу. Идиотские закладки подсказали мне об этом, и я решил послушать их советы. Импостеров и предателей я уже видел достаточно, поэтому был уверен, что нашёл настоящую инфу.
Так вот, выдали мне димедрол и ЛСД 25, чтобы завести меня на настоящий кайф. Вдохнул дым через бонг, и мой мир начал меняться. Я увидел яркие цвета и слышал нереальные звуки. Мир стал совсем наоборот, и я окунулся во все эти незабываемые чувства.
Но потом наступило время амфа, и я почувствовал себя вдохновленным, братишка! Я был готов искать свой клад в лесу и не опустить свои руки. Ничто не могло меня остановить!
|
На расслабоне я вышел из дома, взял с собой всё необходимое: фонарик, лопату, жестянку с пивком и, конечно же, взрывной заряд для поджига, если что не так пойдет. Хотя всё же надеялся, что я найду клад без всякой хуйни.
|
Подошел к лесу, осмотрелся, вышел на дорожку и начал идти, вдыхая воздух, насыщенный запахами природы, но запахи эти были особенные. Они влекли меня к цели, о чем говорили мне закладки. Мой дух был похмельным, но ауф больше, и я продолжал двигаться вперед.
Прошел пару километров и решил сделать небольшой перекур, чтобы снова вспомнить, зачем я здесь. Зажег сигарету, вдыхнул и вдохновился. Внезапно кто-то к нему подошел. Как и ожидал, это был импостер, который попытался меня обмануть.
— Эй, брат, что ты тут делаешь? Мне тут рассказали, что ты ищешь клад. Это моё дело! — сказал импостер, пытаясь надуться. Я, сосватавшись, ответил ему:
— Братишка, эти клады никому не принадлежат. Они общие, для всех наркоманов. Искать их может кто угодно. Мы ведь братья по наркотическому духу!
Наши диалоги были настолько острыми, что вмешались пара случайных прохожих, которые решили очистить нашу ситуацию. В итоге, я остался один с пустыми руками. Решив отложить всё на потом, я вернулся домой.
Выведение:
Заебень, братишка, этот опыт я запомню надолго. Я понял, что клады - это не всегда сокровища, иногда они только в нашей голове. У нас есть всё, что нужно, чтобы быть счастливыми: наркотики и друг друг. Но самое важное, это быть настоящим гопником, который не позволит импостерам нас обмануть.
И помни, братан, всегда рубишься на расслабоне!
Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!
Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!
Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!
То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!
Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.
Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.
Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!
Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.
Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!
Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...